Анкета для батьків

Текстові документи

Проект «Подаруй посмішку дітям»

Безпека життєдіяльності

Моральний вчинок

Інтерактивні вправи в сервісі Learningapps 

Знаешь ли ты деревья?

Спортивные игры

Океаны Земли

Презентації

Портфоліо виховної групи №8

Виховний захід

МИ – НАЦІЯ ЄДИНА, ТВОЇ МИ ДІТИ, УКРАЇНО!

Методи і прийоми виховання

Методи виховання у сучасній педагогіці трактуються як сукупність специфічних способів виховної роботи, які використовуються в процесі організації різноманітної діяльності учнів для розвитку в них мотиваційної сфери, поглядів і переконань, вироблення навичок і звичок поведінки, а також для її корекції та вдосконалення з метою формування особистісних властивостей і якостей [17, с. 180]. Аналогічне за смислом визначення дається в інших роботах (М. М. Фіцули [16; 307], В. С. Селіванова [13, с. 254], І. П. Подласого [10, с. 94]). 

Класифікація методів виховання запропонована Ю. К. Бабанським і В. О. Сластьоніним включає чотири групи методів:

1)                методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів); до цієї групи методів відносяться бесіди, лекції, диспути, метод прикладу);

2)                методи організації діяльності, спілкування, досвіду суспільної поведінки; ця група включає методи педагогічної вимоги, суспільної думки, привчання, вправи, створення виховних ситуацій;

3)                методи стимулювання та мотивації діяльності та поведінки; ця група містить методи змагання, заохочення, покарання;

4)                методи контролю, самоконтролю та самооцінки діяльності та поведінки; ця група представлена методами педагогічного спостереження, діагностичної бесіди, аналізу результатів діяльності, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців [8, с. 107-122].

Л. О. Григорович і Т. Д. Марцинковська пропонують іншу класифікацію. Вони поділяють методи виховання на три групи:

1. Методи переконання (повчання, розповідь, інструктаж, діалог, звертання-заклик).

2. Методи вправ, привчання (доручення, вимоги, демонстрація зразків і прикладів, створення ситуацій успіху тощо).

3. Методи заохочення та покарання (похвала, нагорода, зауваження. покарання, створення ситуацій контролю та самоконтролю, критики та самокритики) [3, с. 95-99].

В. М. Николаенко та Г. М. Залесов відносять до методів виховання, окрім загальноприйнятих методів впливу, переконання та стимулювання, також методи організації практичної діяльності (вибір, планування, вправа, звітність), дослідницькі й діагностичні методи (спостереження, інтерв’ю, тести, анкетування, експертна оцінка, експеримент, аналіз) [11, с. 73].

Методи виховання містять у своїй структурі конкретні прийоми. Прийом виховання – це частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації [16, с. 307]; окрема виховна дія, конкретне виховне покращення [10, с. 95].

система загальних методів здійснення цілісного педагогічного процесу за В. С. Селівановим має наступний вигляд:

• методи формування свідомості в цілісному педагогічному процесі – розповідь, пояснення, бесіда, лекція, навчальні дискусії, диспути, робота з книгою, метод прикладу;

• методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки – вправи, привчання, метод створення виховних ситуацій, педагогічна вимога, інструктаж, спостереження, ілюстрації та демонстрації, лабораторні роботи, репродуктивні та проблемно-пошукові методи, індуктивні та дедуктивні методи;

• методи стимулювання та мотивації діяльності й поведінки – змагання, заохочення, покарання та ін.;

• методи контролю ефективності педагогічного процесу – спеціальна діагностика, усне та письмове опитування, контрольні та лабораторні роботи, машинний контроль, самоперевірка тощо [13, с. 259-260].

Інший дослідник – Б. Т. Ліхачов розширює перелік методів цілісного педагогічного процесу за рахунок методів, які не відображені в традиційних класифікаціях, але є невід’ємною частиною навчально-виховної роботи. До таких методів автор відносить метод поваги дитячої особистості, розуміння, співчуття, застереження, критику, актуалізацію мрії, зняття напруги, звертання до совісті, гідності, до почуття справедливості, милосердя та ін. [13, с. 260].

ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ

І. Ф. Харламов визначає засоби виховання як конкретні заходи чи форми виховної роботи (бесіди, збори, вечори, екскурсії), види діяльності школярів (навчальні заняття, предметні гуртки, конкурси, олімпіади), а також наочне приладдя (кінодемонстрації, картини тощо), які використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу. Наприклад, переконання як метод виховання реалізується за допомогою таких виховних засобів, як роз’яснювальні бесіди на уроках та в позаурочний час за питаннями політики, моралі, мистецтва тощо, збори, диспути та ін. В якості засобів методу вправ виступає організація праці, художньо-естетична діяльність учнів тощо [17, с. 180].

В. С. Селіванов виділяє чотири головних засоби виховання (відповідно до чотирьох видів людської діяльності): спілкування, гру, навчання, працю [13, с. 139].

І. П. Підласий розуміє під засобом виховання сукупність виховних прийомів. Засіб – це вже не прийом, але ще не метод. Наприклад, праця – засіб виховання, але демонстрація, оцінка праці, вказівка на помилку в роботі – це прийоми.

До засобів виховання автор також відносить наочне обладнання, художні та музичні твори, засоби масової інформації, різні види діяльності (ігрову, навчальну, трудову), педагогічну техніку (мову, міміку, рухи тощо), а також засоби, які забезпечують нормальну життєдіяльність вчителів та учнів [10, с. 100].

 В. І. Смірнов пропонує інтегральну класифікацію засобів навчання та виховання, яка містить 3 групи засобів: слово («живе» слово, аудіозапис, друковане слово), образ (ілюстрації, макети, відеопродукція, натуральні об’єкти), знаряддя та обладнання (приміщення, меблі, техніка, лабораторно-технічне обладнання, матеріали та інструменти) [14, с. 271].

І. П. Підласий пише, що «методи виховання стають засобами, коли виступають компонентами виховного процесу» [10, с. 100].

ФОРМИ ВИХОВАННЯ

Науковці виділяють масові, групові та індивідуальні форми виховання, які мають свою специфіку. Так, масові форми роботи характеризуються епізодичністю проведення виховних заходів і значною кількістю їх учасників (конференції, тематичні вечори, огляди, конкурси, олімпіади, фестивалі, туризм тощо). Групові форми виховної роботи відрізняються тривалістю, сталістю в певній групі (диспути, колективні творчі справи, гуртки, художня самодіяльність, спортивні секції, екскурсії тощо). Індивідуальна виховна робота передбачає самостійну роботу вихованця над собою під керівництвом вихователя, яка поступово переходить у самовиховання [1, с. 160].

До масових форм виховної роботи відносяться зустрічі з відомими людьми, вікторини [16, с. 335], колективі трудові справи, свята, турніри, виставки [14, с. 268], до групових форм – політичні інформації, години класного керівника [16, с. 335], дитячі та юнацькі суспільні об’єднання та організації, наукові товариства [14, с. 268], до індивідуальних форм – позакласне читання, колекціонування, гра на музичних інструментах, вишивання, малювання, суспільні доручення тощо [16, с. 335].

В. С. Селіванов формами виховної роботи називає також збори, лінійки, мітинги, засідання органів учнівського самоврядування [13, с. 307].

Оскільки іноді важко чітко розмежувати форми та методи освітнього процесу, доцільно більш детально зупинитися на відмінностях між ними. У широкому розумінні форма – спосіб організації, а метод – спосіб досягнення результатів діяльності [1, с. 159].

МЕТОДИКА ТА ТЕХНОЛОГІЯ

Під методикою розуміють, по-перше, різні конкретні форми і способи використання методів, по-друге, певний комплекс пізнавальних засобів і прийомів [14, с. 65].

Отже, методика – це особлива комбінація методів, засобів і прийомів навчання (виховання), логічно впорядкована відповідно до загальних педагогічних закономірностей та закономірностей навчання окремому навчальному предмету. Через це методика виступає конкретним, обґрунтованим шляхом реалізації освітніх цілей. За допомогою методики педагог може реалізувати оптимальний порядок засвоєння учнями змісту освіти і, відповідно, – підвищити коефіцієнт корисної дії навчального процесу.

Технологію розглядають як певну сукупність методів, засобів і форм навчання (виховання), організованих відповідно до певних вимог. При цьому метод виступає складовою частиною технології, а сама технологія є ширшим конструктом, ніж окремий метод.

Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков і Г. М. Несен пишуть, що технологія – це сукупність методів і процесів в певній галузі людської діяльності, а також наукове обґрунтування способів такої діяльності. Стосовно педагогічної діяльності вона виступає як психологічна і педагогічна технологія.

Психологічна технологія – це сукупність психологічних знань, методів і засобів розкриття, розвитку та реалізації індивідуальності учня, розвитку його творчого потенціалу, становлення його як соціально і психологічно зрілої особистості, яка здатна творчо самоздійснювати своє життя, своє життєве призначення. Найважливіші завдання психологічної технології – допомогти особистості «включитися» в існуючу соціальну структуру з урахуванням своєї психологічної структури, життєвих домагань, своєї індивідуальності.

Педагогічна технологія – сукупність педагогічних знань, методів, засобів оптимальної організації навчально-виховного процесу, які забезпечують вирішення освітніх і виховних завдань [18, с. 6].

Г. К. Селевко у понятті «технологія» виділяє три рівня:

1)                Загальнопедагогічний (загальнодидактичний) рівень: загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певному ступені навчання. У даному випадку педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: вона включає сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів і об’єктів процесу.

2)                Попредметний рівень: попредметна педагогічна технологія вживається у значенні «окрема методика», тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках одного предмету, класу, вчителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя).

3)                Локальний (модульний) рівень: локальна технологія є технологією окремих аспектів навчально-виховного процесу, розв’язання часткових дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку засвоєння нових знань, технологія повторення та контролю матеріалу, технологія самостійної роботи тощо) [12, с. 14].

Порівняльний аналіз понять «технологія» та «методична система» (за М. Палтишевим)

Подібність		Різниця
Педагогічні технології	Методичні системи	Педагогічні технології	Методичні системи
Складаються з методів або їх груп		Відтворювані	Залежать від особистості вчителя та його професійних якостей, мають тільки варіативно-орієнтовану спрямованість
Мають конкретну мету		Прогнозовані
Досягають конкретної мети		Стійкі в різноманітних умовах застосування
Здійснюють відбір оптимальних форм, методів, засобів навчання		Призводять до стійких результатів за повного дотримання послідовності операцій	Мають тільки варіативно-орієнтовану спрямованість. У повному обсязі часто не відтворювані, часто не призводять до стійких результатів, оскільки залежать від позиції автора. Інші педагоги часто використовують тільки елементи системи
Цілісні		Створення з розрахунком на досягнення поєднання якісного компоненту та економічного ефекту	Створені з розрахунком на досягнення якісного компоненту
Для їх використання розроблено конкретні дидактичні матеріали		Виконують функцію якісної передачі змісту освіти, вводять корекцію в зміст освіти	Виконують функцію якісної передачі змісту освіти

До елементів технології можна віднести:

1)                концептуальну основу;

2)                змістовну частину навчання:

• цілі навчання – загальні та конкретні;

• зміст навчального матеріалу;

3)                процесуальну частину – технологічний процес:

• організацію навчального процесу;

• методи та форми навчальної діяльності школярів;

• методи та форми роботи вчителя;

• діяльність вчителя щодо керування процесом засвоєння матеріалу;

• діагностику навчального процесу.

Критеріями технологічності (тобто основними методологічними вимогами до будь-якої педагогічної технології) доцільно вважати:

• концептуальність (кожна педагогічна технологія повинна базуватися на певній науковій концепції, яка включає філософське, психологічне, дидактичне та соціально-психологічне обґрунтування досягнення освітніх цілей);

• системність (педагогічна технологія повинна мати всі ознаки системи: логіку процесу, взаємозв’язок усіх його частин, цілісність);

• керованість (можливість діагностичного цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобами та методами з метою корекції результатів);

• ефективність (результативність та оптимальність витрат, гарантованість досягнення певного стандарту навчання);

• відтворюваність (можливість застосування педагогічної технології в інших однотипних освітніх закладах, іншими суб’єктами) [12, с. 16].

Прикладами педагогічної технології є гуманно-особистісна технологія Ш. Амонашвілі, технологія навчання на основі конспектів опорних сигналів В. Ф. Шаталова, технології диференційованого навчання (В. В. Фірсов, Н. П. Гузік), технології індивідуалізації навчання (Інге Унт, В. Д. Шадріков), технологія укрупнення дидактичних одиниць П. М. Ерднієва, технологія «Діалог культур» В. С.Біблера та С. Ю. Курганова, система «Екологія та діалектика» Л. В.Тарасова, технологія реалізації теорії поетапного формування розумових дій М. Б. Воловича, технологія М. Монтессорі, вальдорфська педагогіка Р. Штейнера, технологія вільної праці С. Френе, технологія розвивального навчання Д. Б. Ельконіна-В. В. Давидова, система розвивального навчання Л. В. Занкова [12, с. 27-30].

Для обґрунтованого віднесення певного освітнього продукту до розряду педагогічної технології доцільно орієнтуватися  на наступні  критерії: Концептуальність, системність, керованість, ефективність,  відтворюваність, діагностична постановка цілей технології, орієнтація всіх навчальних  процедур на гарантоване досягнення навчальних цілей, постійний зворотній зв’язок при застосуванні технології.

В технологіях більш представлений процесуальний, кількісний та розрахунковий  компоненти, в методиках – цільова, змістовна, якісна та варіативно-орієнтовна сторони.

Серед розмаїття освітніх технологій для педагогів Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру особливо важливою є технологія життєтворчості, за допомогою якої реалізується функція закладу як Школи життєтворчості. Оволодіння зазначеною технологією є однією з головних умов успішної інноваційної діяльності педагогічного колективу і тому знання головних ознак технології життєтворчості входить у перелік вимог до професійної обізнаності педагога.

Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков і Г. М. Несен визначають технологію життєтворчості як сукупність принципів, моделей, знань, методів і способів творчої побудови та реалізації особистістю своїх життєвих планів і життєвої програми [18, с. 8].

Технологія життєтворчості розглядає дитину в якості повноправного суб’єкта, від якого в найбільшій мірі залежить якість кінцевого результату технологічного процесу. Адже цим результатом є життя дитини і вона вже з перших років шкільного життя має усвідомити свою відповідальність за власне майбутнє. Функції педагога при цьому видозмінюються – він стає не проектувальником технології (цю роль бере на себе дитина), а фасилітатором, активатором процесу дитячої життєтворчості.

Технологія життєтворчості спрямована на алгоритмізацію та раціоналізацію не освітнього процесу (як інші педагогічні технології), а життя дитини, то застосування критеріїв відтворюваності, діагностичної постановки цілей і орієнтації навчальних процедур на досягнення навчальних цілей у цьому випадку недоцільне. Натомість зазначені критерії зберігаються при розробці технологій педагогічного супроводу дитячої життєтворчості, які мають відповідати усталеним вимогам до освітніх технологій.

Характеристика та приклади застосування базових педагогічних понять

Педагогічне поняття	Суттєві характеристики	Приклади
Метод навчання	Метод навчання – це спосіб навчальної роботи вчителя та організації навчально-пізнавальної діяльності учнів по рішенню різних дидактичних задач, спрямованих на оволодіння змістом освіти.	Розповідь, бесіда, лекція, робота з друкованими джерелами, демонстрація дослідів, демонстрація натуральних об’єктів, демонстрація наочних посібників (предметів, схем, таблиць, муляжів, макетів тощо), перегляд відеофільмів, практичні та лабораторні роботи, вправи, реферування, цитування, складання плану, конспектування.
Метод виховання	Методи виховання – сукупність специфічних способів виховної роботи, які використовуються в процесі організації різноманітної діяльності учнів для розвитку в них мотиваційної сфери, поглядів і переконань, вироблення навичок і звичок поведінки, формування особистісних властивостей і якостей.	Бесіди, лекції, диспути, метод прикладу, методи педагогічної вимоги, суспільної думки, привчання, вправи, створення виховних ситуацій, методи змагання, заохочення, покарання, методи педагогічного спостереження, діагностичної бесіди, аналіз результатів діяльності, створення ситуацій для вивчення поведінки вихованців.
Методи педагогічного процесу	Методи педагогічного процесу – це способи послідовної реалізації освітніх цілей в ході організації, стимулювання та контролю діяльності школярів.	Розповідь, пояснення, бесіда, лекція, навчальні дискусії, диспути, робота з книгою, метод прикладу, вправи, привчання, метод створення виховних ситуацій, педагогічна вимога, інструктаж, спостереження, ілюстрації та демонстрації, лабораторні роботи, репродуктивні та проблемно-пошукові методи, індуктивні та дедуктивні методи, змагання, заохочення, покарання, спеціальна діагностика, усне та письмове опитування, контрольні та лабораторні роботи, машинний контроль, самоперевірка.
Засоби навчання	Засоби навчання – це допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями.	Навчальна література, спеціальні технічні засоби навчання (комп’ютери, кінопроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, діапозитиви, транспаранти, кінофільми, магнітофонні записи), наочні посібники, обладнання для лабораторних занять, інструменти для трудового навчання.
Засоби виховання	Засоби виховання – сукупність матеріальних та ідеальних умов виховання (у широкому значенні); види діяльності, які мають виховний потенціал (у вузькому значенні).	Праця, спілкування, гра, навчання, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим.
Форма навчання	Форма навчання – зовнішнє виявлення узгодженої діяльності вчителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку та режимі.	Урок-гра, урок-конференція, діалог, практикум, факультатив, гурток, лабораторний практикум, навчальні екскурсії, олімпіади, конкурси, виставки учнівської творчості, додаткові заняття, консультації, семінари, диспути, заліки та екзамени, самостійна робота, консультація.
Форма виховання	Форма виховання – зовнішнє виявлення виховного процесу, яке характеризує часові та кількісні параметри організації спільної роботи вихователя та вихованців (її тривалість та число залучених до неї дітей).	Конференції, тематичні вечори, огляди, конкурси, олімпіади, фестивалі, туризм, диспути, колективні творчі справи, гуртки, художня самодіяльність, спортивні секції, екскурсії, самостійна робота вихованця над собою під керівництвом вихователя.
Методика	1) методика навчального предмету – це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності навчання певному навчальному предмету; 2) методика навчання – вчення про методи навчання. Це вчення може бути або загальним, якщо мова йде про методи навчання, властиві всім предметам шкільного курсу, або частковим, якщо маються на увазі лише ті методи, які застосовуються для навчання певному навчальному предмету; 3) методика – різні конкретні форми і способи використання методів; 4) методика – певний комплекс пізнавальних засобів і прийомів.	Методики викладання хімії, математики, проведення колективної творчої справи, проведення уроку-проекту.
Педагогічна технологія	Педагогічна технологія – сукупність упорядкованих за певним алгоритмом цілей, змісту, методів і засобів для досягнення запланованих результатів навчання. Технологія повинна відповідати вимогам концептуальності, системності, керованості, ефективності, відтворюваності, діагностичної постановки цілей, орієнтації всіх навчальних процедур на гарантоване досягнення навчальних цілей, постійного зворотного зв’язку при застосуванні технології.	Технологія навчання на основі конспектів опорних сигналів В. Ф. Шаталова, технології диференційованого навчання (В. В. Фірсов, Н. П. Гузік), технології індивідуалізації навчання (В. Д. Шадріков, Інге Унт), технологія укрупнення дидактичних одиниць П. М. Ерднієва, технологія «Діалог культур» В. С. Біблера та С. Ю. Курганова, система «Екологія та діалектика» Л. В. Тарасова, технологія М. Монтессорі, технологія вільної праці С. Френе, система розвивального навчання Л. В. Занкова.
Технологія життєтворчості	Технологія життєтворчості – сукупність принципів, моделей, знань, методів і способів творчої побудови та реалізації особистістю своїх життєвих планів і життєвої програми	Технологія життєтворчості, яка реалізується в умовах Хортицького національного навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру

Список використаної літератури

1.                Бондарчук Е. И., Бондарчук Л. И. Основы психологии и педагогики: Курс лекций. – К. : МАУП, 2002. – 168 с.

2.                Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогика: ученик для вузов. – СПб : Издательство «Питер», 2000.– 304 с.

3.                Григорович Л. А., Марцинковская Т. Д. Педагогика и психология : Учеб. пособие. – М. : Гардарики, 2003. – 480 с.

4.                Колеченко А. К. Энциклопедия педагогических технологий: Пособие для преподавателей. – СПб. : КАРО, 2002. – 368 с.

5.                Кроль В. М. Психология и педагогика. – М.: «Высшая школа», 2001. – 319 с.

6.                Падалка О. С., Нісімчук А. С., Смолюк І. О., Шпак О. Т. Педагогічні технології. – К. : Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. – 252 с.

7.                Палтишев М. Методи, методичні системи, педагогічні технології // Завуч.– 2005.– № 25.– С. 11-16.

8.                Педагогика : Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов /

Ю. К. Бабанский, В. А. Сластенин. Н. А. Сорокин и др.; под ред.

Ю. К. Бабанского. – М., Просвещение, 1988. – 279 с.

9.                Подласый И. П. Педагогика: В 2 кн. – М. : ВЛАДОС, 2001. – Кн. 1 : Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.

10.           Подласый И. П. Педагогика: В 2 кн. – М. : ВЛАДОС, 2001. – Кн. 2 : Процесс воспитания. – 256 с.

11.           Психология и педагогика: Учебное пособие / Николаенко В. М., Залесов Г. М., Андрюшина Т. В. и др.; отв. ред. канд. филос. наук, доцент

В. М. Николаенко. – М. : ИНФРА-М; Новосибирск : НГАЭиУ, 2000. – 175 с.

12.           Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие.– М. : Народное образование, 1998.– 256 с.

13.           Селиванов В. С. Основы общей педагогики: Теория и методика воспитания/ Под ред. В. А. Сластенина. – М. : Издательский центр «Академия», 2000. – 336 с.

14.           Смирнов В. И. Общая педагогика.– М. : Логос, 2002.– 304 с.

15.           Современный словарь по педагогике / Сост. Рапацевич Е. С. – Мн. : «Современное слово», 2001. – 928 с.

16.           Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 528 с.

17.           Харламов И. Ф. Педагогика. – М. Гардарики, 1999. – 520 с.

18.           Мистецтво життєтворчості особистості: Науково-методичний посібник: У 2 ч. / Ред. рада: В. М. Доній (голова), Г. М. Несен (заступник голови), Л. В. Сохань, І. Г. Єрмаков (керівник автор. колективу) та ін. – К., 1997. – Ч. 1. Теорія і технологія життєтворчості. – 392 с.